В кінці квітня-на початку травня я та моя подруга Тамара звернулись до туристичної компанії «Фенікс Тур» (м. Київ, вул. Аніщенка, 12, тел.288-50-45, 331-06-36, 8-050-505-36-56, 8-063-332-20-44) щодо придбання путівок для відпочинку в Туреччині. Хочу звернути Вашу увагу, що відпочивати за кордон я вирушала вперше. Головним нашим побажанням був відпочинок саме у п’ятизірковому готелі (велика територія готелю, чистий пляж, високий рівень обслуговування, гарна, різноманітна їжа). Директор турфірми Пономаренко Лариса запропонувала нам готель “Тимо Резорт”, запевнивши нас в тому, що вона сама була в цьому готелі, і він відповідає найкрашим стандартам п’ятизіркового відпочинку. Ми придбали дві путівки, з 20 травня по 03 червня, заплативши 8.800 грн. Ніякого касового чека або будь-якого документа, який підтверджував проплату грошей нам видано не було. Коли мова зайшла про укладання угоди з турфірмою то Пономаренко Л. повідомила нас про те, що угоду укласти вони не можуть, оскільки на даний момент вони тільки розпочали діяльність, бланків угоди у них ще немає, тому що комп’ютери нові і роздрукувати бланк угоди немає можливості. 20 травня ми з подругою прилетіли до аеропорту Анталії, де нас зустрічала представниця компанії “Одеон Тур”. Того ж дня ми поселились в готелі “Тимо Резорт”, № кімнати 1401. При поселенні номер був у незадовільному стані, мені довелось викликати сантехніка (ремонтувати душ) та електрика (був зламаний кондиціонер). При подальшому ознайомленні з готелем виявилося, що його внутрішня територія складає максимум 20 метрів завдовжки, причому там розташовувався басейн, одна дитяча гірка для спуску до басейну (воду по ній пускали раз на три дні, тобто користуватись гіркою було неможливо), анімаційний майданчик, шезлонги, столи для їжі. За два тижні мого перебування в готелі меню столової не змінювалось ні разу! Ні про яку різноманітність навіть мови не могло бути! Окрім того, готель був розташований на другій лінії і до моря потрібно було йти через підземний перехід, в якому зі стелі постійно капала вода і стояв запах каналізації. Через пляж готелю в море, з одного боку, була проведена стічна труба, а з другого боку - струмок з нібито дощовою водою. Виникало питання: звідки ця дощова вода в суху погоду? Так сталось, що 24 травня у подруги, з якою я поїхала відпочивати, помер батько, і вона терміново повернулась до Києва. В готелі я залишилась одна. Через день після її від’їзду, 26 травня, до мене в номер постукала працівниця готелю, нібито перевірити як прибирають номери. Оглянула номер, нічого не сказала і пішла. Того ж дня, у другій половині, до мене в номер завітала комісія з п’яти чоловік, які почали говорити, що я забруднила килим краскою, якою роблять татуювання. Але на моєму тілі не було і нема ніяких татуювань. Розмова йшла на турецькій мові, перекладача з ними не було. До мене звертались мінімальним набором російської лексики. 02 червня, за день до від’їзду, в холі готелю до мене підійшли головний менеджер (він назвався “начальником ресепшну”) і готельний гід Руслан, який опікувався російськомовними туристами. Вони повідомили, що я винна готелю 220 доларів за чистку килима. Я звернула їх увагу на незадовільний стан прибирання номерів (під диванами в нашому номері було сміття, чужі шкарпетки, коробка від зубної пасти, печиво). Щодо плям на килимі, які нібито зробила я, то коли вони зайшли в мій номер і почали зсувати дивани, плями знайшлись і під диванами. Тобто у тих місцях де я фізично, як слабка жінка, не змогла б забруднити килим. Зі слів гіда Руслана (він перекладав), подивившись на цей безлад, начальник ресепшну вирішив все ж таки, що моєї вини в забрудненні килима немає. 03 червня, при виїзді з готелю мене затримав “начальник ресепшну” і, на цей раз вже без перекладача (у гіда Руслана був вихідний) повідомив, що поки я не виплачу готелю 220 доларів я не зможу виїхати. Оскільки таких грошей у мене, звісно, наприкінці відпочинку не було, він запропонував мені віддати у якості застави будь-які прикраси або розрахуватись кредитною карткою. На той момент за мною вже приїхала представниця компанії “Одеон Тур”, щоб супроводжувати до аеропорту. Вона зателефонувала до представництва своєї компанії і запитала, що зі мною робити, тому що представники готелю мене не хотіли відпускати. Їй порадили мене залишити, тобто “хай як хоче так і розбирається”, а самій прямувати до аеропорту. Я мусила розрахуватись кредитною карткою на якій було лише 560 грн., а не 220 доларів. Представники готелю мені видали касовий чек і квитанцію на зняття грошей з карткового рахунку і відпустили мене. Найцікавіше було коли я приїхала до дому і почала розпаковувати валізу - чужі брудні чоловічі шкарпетки (смішно те, що вони різні!), які знайшли під диваном у моєму номері я знайшла захованими серед своїх речей. 14 червня (!) мені зателефонувала директор турфірми Пономаренко Л. і після моєї розповіді пообіцяла розібратись. Але коли я 23 червня зв’язалась з нею, з’ясувалось, що зробити вже ніч