Зарегистрироваться Войти

TURNE - №1 туристический портал Украины.  Все для быстрого и удобного выбора тура. Звоните: (044) 393-43-97, (067) 448-34-60

Подобрать тур:

Бекпекери в Тунісі. Частина III

Рубрика

Версия для печати Версия для печатиПослать другу Отправить другуДобавить в избранное Добавить в избранное

04.08.2009

Рубрика: Вокруг света (577)

Фотоприложение к статье

День п’ятий

Вечір та ніч пройшли без особливих пригод - нарешті заселились у нормальний готель, просушились, підзарядили найрізноманітніші акумулятори, подзвонили додому... Єдина проблема була з паркуванням нашого "Рено" - вузенькі вулички Ле Кефу увечері під зав'язку забиті машинами.... Уранці наші надії на кращу погоду були розбиті сірими хмарами та холодним дрібним дощем. Без особливого ентузіазму поїхали ми на "вершину" міста, де стоїть цитадель ("касба", "kasbah") періоду Оттоманської імперії.

ФОТОГАЛЕРЕЯ К СТАТЬЕ

Приїхали ми надто рано, ще до 9-ї ранку, тим не менше, двері нам якийсь дядько відкрив, навіть видав Наталці в оренду парасолю. Ну і ми його, як водиться, в результаті без винагороди не залишили. Сама цитадель не надто цікава, практично пуста, але звідти відкривається непоганий вид на околиці.

Більше у Ле Кефі нас нічого не затримувало, а планів на цей день залишалося ще вдосталь, тому не гаючи часу ми виїхали з міста і попрямували на схід, до відомих розкопок Дуґґи.

Дорогою нам трапилась дивна картина: римська тріумфальна арка у відмінному стані стояла просто посеред поля, поруч із дорогою – один із яскравих прикладів того, наскільки Туніс насичений древньою історією.

Руїни римського міста Дуґґа (Dougga) лежать на мальовничому пагорбі, між оливковими садами. Внизу, в долині знаходиться сучасне туніське містечко Тебурсук (Teboursouk)
Саме через нього веде дорога до головного входу в Дуґґу, звідти їдуть основні маси туристів з узбережжя. Ми ж заїжджали з іншого боку і натрапили на "чорний хід", щоправда, все-таки з касою та гідами.

До римлян на цьому місці спочатку було укріплене берберське поселення Thugga ("пасовище"). За 2 ст. до нашої ери тут жили нумідійці, а римляни прийшли вже у 2-му столітті нашої ери.

Площа розкопок чималенька - 65 гектарів. Дуґґу зачислено до світової спадщини ЮНЕСКО. 
Без гіда тут робити було нічого, тому при вході ми попросили когось нам знайти. Так як ми зайшли на «чорний» вхід, то гіда до нас назустріч відправили з головного входу, а зустрітись ми мали по дорозі. Гідом виявився веселий та смішний дідуган, у якого канал обміну інформацією виявився одностороннім. Тобто розповідати-то він розповідав, а переважну більшість наших запитань по темі просто ігнорував, ніби ми нічого й не казали. Але у будь-якому випадку краще вже так, ніж зовсім ніяк. 
 

Древня професія була поставлена тут на широку ногу: каса при вході, ванна, кімнати очікування та відпочинку, потаємний вхід для одружених. Навіть відповідні вказівники на вулицях міста були.

Нам, людям сучасним, іноді здається, що дві тисячі років тому люди тільки-но злізли з дерев. Тому так вражає той факт, що вже тоді в містах існувала справжня система каналізації та водопостачання!
Прекрасно збережений театр був подарований місту однією з багатих родин. У ньому і дотепер час від часу йдуть вистави.

Досхочу налазившись по руїнах Дуґґи та перекусивши в містечку у долині, ми похали далі до узбережжя, маючи у планах зробити невеликий гачок та відвідати останні на цей день римські розвалини - загублене десь серед полів древнє місто з дивною назвою Тубурбо Маюс (Thuburbo Majus).
Туніс - дуже компактна країна і відстані (хоч насправді це чомусь не відчувається) досить невеликі. Іноді, десь серед полів здається, що ти казна-де в глибині країни, а насправді до столиці звідси якихось 60 кілометрів.

Порозпитувавши місцевих у Тебурсуку та знайшовши потрібний поворот направо, невдовзі ми почали наздоганяти чергову дощову хмару, а вона втікала від нас та дражнилася веселками на відстані витянгутої руки.

Подорож у "низький" сезон має багато переваг і серед них - практично вільні від туристів історичні пам'ятки. Коли старовинний GPS у вигляді язика таки довів нас до Тубурбо Маюса, була вже п'ята з копійками вечора.
А довкола, окрім песика, касира та гіда - жодної живої душі. Гідові не пощастило - він не знав англійської, тому від офіційних його послуг, вартістю 10 динарів, нам довелось відмовитись.
Але трохи подумавши, хвилин через п'ять він нас наздогнав, і сподіваючись заробити хоч на чайові, намагався розповідати французькою. Толку від цього було мало, але був. Але мало...

В найближчій перспективі руїни Тубурбо Маюс були останньою пам'яткою Древнього Риму у нашій програмі. Лише через тиждень, по дорозі додому, ми збирались заїхати в Ель-Джем, до найбільшого в Африці Колізею.

На цей момент я вже настільки прошарився в архітектурі Риму, що з легкістю відрізняв римську мозаїку від пунічної та візантійської.
Мозаїки ці часто лежали шарами одна на іншій (в Утіці місцями були всі три шари) - нові хазяї приходили в будинок та накривали мозаїку попередників своєю.

З Тубурбо Маюса виїхали, коли вже було досить темно. Сергій рвався зробити ще один гачок і подивитись на залишки акведуку, того, що постачав воду до Карфагену. Але наші аргументи щодо темноти, теплого душу та смачної безкоштовної вечері його переконали.
По дорозі до Хаммамету вирішили продовжити оренду машини на день і не їхати наступного дня в Кайруан поїздом. Сказано - зроблено, на щастя в прокатній конторі ще були працівники.
Після вечері, захопивши із собою єдину землячку, з якою познайомились раніше в готелі, поїхали на вечірню прогулянку по Хаммамету.

Там же і вперше за все перебування в країні мали "проблеми" з поліцією за порушення правил.
Було це так.
Я, як штурман, в Хаммаметі ще не встиг розібратись, знав напрямки, але не маршрут. І на одному з поворотів направив Сергія прямо на односторонню дорогу. Тільки проти руху. Ну знак там був такий: замість нашої звичної "цеглини" - стрілка направо.
Не встигли ми проїхати і тридцять метрів, як нас наздоганяють двоє поліцейских на мотоциклі. Суть діалогу була приблизно така:
- Тут одностоонній рух, взагалі-то.
- Ой... Е-е-е... Окей, дякуємо за інформацію.
- Немає за що. До побачення...

День шостий

Зранку шостого дня, не особливо поспішаючи, ми завантажились у наш танк (інакше цю машину під сантиметровим шаром глини та пилу я назвати не можу) і потихеньку покотились на південь, спочатку по автобану Туніс-Сусс, далі по звичайній дорозі до старовинного міста Кайруан (Kairouan).
Кайруан був заснований майже 1,5 тисячі років тому, в середні віки вважався третім з найсвятіших міст ісламу після Мекки та Медіни (обидва у Саудівській Аравії).
Зараз Кайруан – столиця Кайруанського вілайєту (провінція, губернія чи щось таке), з населенням близько 150,000 осіб.
Перед самим в'їздом до міста нас зупинили двоє хлопців з мопедом і один з них попросив підкинути до міста - мопед зламався. Як це водиться, Заїхавши у Медіну та попетлявши вузькими вуличками, підвезли ми його аж під магазин його брата (чи батька, не пам'ятаю).
Там нас поїли чаєм, а заодно "парили" товар – килими, як же без цього.
Жодного килима так і не впарили, зате довкола "намалювалась" зграйка з 2-3 різних чувачків: братів, сватів чи друзів, один з яких якось непомітно взявся водити нас по старому місту - настільки чітко оперують туристами професіонали.

Найцікавіше місце, куди нас привів наш "самонав'язаний" гід, була "медресе" (madrasah) - середня школа у мусульманських країнах, де діти отримують звичайну середню освіту і паралельно вивчають Коран.
Ця медресе була для самих маленьких: від 6 років (до скількох - не пам'ятаю і не буду вигадувати).
Уроки вже закінчились і школа була порожня, за винятком дідуся, який нам її показував (сторож, мабуть). На дошці залишились написи та малюнки з останнього уроку: три зайці, три пташки і арифметичні вправи, на зразок
"2 = 1 + 1"
"3 = 1 + 2"


На стінах видно портрети президента Тунісу, таваріща Зіна Ель Абідін Бен Алі (між собою, для зручності, ми його називали "папа" ).
В жодному місті не можна було провести хоча б 10 хвилин, не спостерігаючи його батьківської посмішки - портрети висять всюди, де тільки їх можна повісити, буквально у кожному публічному приміщенні: магазини, кафе, вокзали (про приватні будинки не знаю - не бачив).
Також важко в країні сховатись від числа 7.11 - дати, коли Бен Алі вперше прийшов до влади - це і постери, і назви вулиць, і навіть цілі монументи. Після першого обрання у 1987, "папа" регулярно вигравав всі вибори з результатом не менше 90% голосів. Вкупі це все, разом з хорошими дорогами і менш-більш пристойним рівнем життя, дуже нагадує сусідню Білорусь.


Двоє тунісців, з якими Сергій розговорився в літаку по дорозі додому, розповіли, що президент підгріб під себе увесь менш-більш серйозний бізнес у країні, а критикують "папу" лише на кухнях, інакше легко можна загриміти у тюрму десь в глибині Сахари.

Велика Кайруанська Мечеть (або Мечеть Укби), збудована аж у далекому 670 році - одна з найважливіших в усьому Тунісі. Сім паломництв до неї прирівнюються до одного паломництва в Мекку.
Мінарет Великої Мечеті (принаймні, його основа) вважається першим мінаретом у світі.

І що було самим дивним - по більшості території мечеті і туристи, і місцеві жителі ходять у взутті, чого раніше я ніколи не бачив, принаймні, у Єгипті.
Власне, крім мечеті, як виявилось, в Кайруані більш нічого особливо цікавого немає. Вхідні квитки, які ми купили в мечеті, дозволяли вхід у ще декілька музеїв. Розправившись з ними, вже без "гіда" знову заглибились в медіну - Сергій та Наталка полювали за сувенірами.

Роман Ягодка

 

Комментарии (0) Просмотров (11537)

Имя*Email
  
Комментарий*
(до 5000 знаков)
Введите символы, изображенные на картинке
CaptchaCode

Горящие туры по почте
Следи за ценами!
Подпишись на рассылку туров!
Email:
Управление подпискойRSS
Лучшие отели