Зарегистрироваться Войти

TURNE - №1 туристический портал Украины.  Все для быстрого и удобного выбора тура. Звоните: (044) 393-43-97, (067) 448-34-60

Подобрать тур:

Бекпекери в Тунісі. Частина V

Рубрика

Версия для печати Версия для печатиПослать другу Отправить другуДобавить в избранное Добавить в избранное

04.08.2009

Рубрика: Вокруг света (577)

Фотоприложение к статье

День дев'ятий

Погода вранці нас дещо розчарувала - небо було затягнуте сірими хмарами, накрапав дощ і райдужні надії на "класні фотки дюн під яскравим синім небом" почали танути. Біля офісу нас вже чекав здоровенний білий Landсruiser, що укріпило мене в думці, що краще Тойоти для пустелі машини не придумали (в Єгипті Toyota Landсruiser - теж самий популярний засіб для подорожей пустелею). Водій - кремезний араб, років під п'ятдесят, з глибоким низьким голосом, такий джип йому підходить якнайкраще. Розмовляв він німецькою з відмінною вимовою, яку, за його словами, вивчив, спілкуючись із туристами. Так що спілкувався з ним Сергій, а ми лише слухали всю дорогу.

ФОТОГАЛЕРЕЯ К СТАТЬЕ

Пустеля починається відразу за Дузом, але ще години дві дороги вона видається просто таки перенаселеною: військові блокпости, бедуїни на верблюдах, місцями асфальтована дорога не в найгіршому стані...
Військові блокпости за словам водія тут з'явилися кілька років тому, коли в'їзд до пустелі задля безпеки туристів став обмеженим. Тепер вздовж доріг тягнуться огорожі на десятки кілометрів і ці величезні території, по ідеї, патрулюються.

Інших туристів у таборі не було, що не могло нас не радувати. Що зовсім не радувало - сонце так і не з'явилося. Прямо біля табору починалася справжня, "дика" пустеля з високими, 15-20 метрів заввишки, дюнами. Ми взяли із собою трохи води, фото-відео техніку та пішли прогулятися околицями.

Чесно кажучи, після фантастичної Лівійської пустелі (Єгипет) Сахара мене трохи розчарувала. Ну пісок, ну дюни...
Але навіть Сергій та Наталка не виказували якогось особливого захоплення. Не останню роль, мабуть, таки зіграла погода - сіре небо, мутне сонце та накрапуючий час від часу дощ.

Вдосталь нагулявшись на південь від табору, повернулись на обід, а по обіді вирішили піти у протилежну сторону. Там не було високих дюн, зате виднілася досить висока скеля, вкрита рідкими деревцями, за якісь метрів 500-700.

До пагорба дійшли швидко, бо дюни по дорозі були невисокі, по півметра, а між ними - плоска кам'яниста поверхня. Пагорб виявився суцільною скелею, місцями занесеною піском, на який ми досить легко і швидко видряпались.

Я пройшов кілька десятків метрів по плато, повернувся і аж похолонув на мить - звідки ми прийшли, не було зрозуміло, куди не поглянь - всюди однакові жовті дюни. Потім, звичайно, швидко заспокоївся: хоча правильний напрямок визначити важко, все ж від табору ми недалеко, та й сліди на піску залишилися. Але неприємний осад залишався, стало зрозуміло, наскільки суцільна пісчана пустеля відрізняється від усього звичного для нашого ока і наскільки важко тут орієнтуватись.

Окрема історія - це Мухи Сахари. Звичайні чорні мухи, тихо сидять собі на піску, одна на 10 квадратних метрів. Але варто тобі пройти повз неї, як вона відразу розуміє, що цікавіше сидіти у тебе на спині, аніж на піску. Тому буквально за десять хвилин ходу твоя спина вкрита шаром мух кількістю штук 30-40, і позбавитись їх немає ніякої можливості, бо ім'я їм - легіон. Так і ходили. Добре, хоч кусають рідко.

Увечері вітер трохи посилився, час від часу навіть накрапував дощ. Але від нічого робити, ми все ще лазили по довколишніх дюнах. Через табір пройшла групка бедуїнів з верблюдами, посиділи, поговорили з місцевими і коли почало темніти, попрямували на південь, углиб пустелі.
Потім була смачна вечеря з уроком гуцульських діалектів для Наталки, посиденьки біля вогнища із солодким м'ятним чаєм, під спокійний плин розмов арабською, німецькою та українською мовами. Небо та пустеля довкола були непроглядно темними, за винятком хіба слабкого світіння десь на північному заході, де, по ідеї, мав би знаходитись Дуз.

Перед сном, коли вже залізли у спальники, ми із Сергієм вдосталь у своє задоволення полякали Наталку різноманітними страшними історіями, аж поки вже не могли більше сміятись.

Посеред ночі я прокинувся від... ну просто прокинувся, трохи полежав, збираючись із думками, поки нарешті не одягнувся і не зібрався вийти на вулицю, щоб... просто вийти на вулицю…
Відхилив полог намету і наступні дві-три хвилини шукав навпомацки нижню щелепу, яка раптом відпала і відкотилась десь у пісок. Це було не зоряне небо, а ЗОРЯНЕ НЕБО, таке, якого не бачив ніколи раніше! Рівномірний сяючий килим від зеніту до самого горизонту, сузір'я Оріона блистіло прямо перед входом. Гостро відчув обов'язок розбудити друзів. Якийсь час вони чинили опір, але я наполягав. За мить приглушені "ого!", "ніфігасєбє!" та тихий звук падіння щелеп у пісок послужили мені винагородою за наполегливість.

Ну а оскільки вже вночі небо очистилось від хмар, то пропустити схід сонця я не міг. І хоча сам схід не був цікавим, бо у небі не було жодної хмаринки, зате низьке ранкове світло творило з мокрим від роси піском справжні чудеса.

Після смачного сніданку ми завантажились у джип та попрощались із царством піску. Близько 12-ї години водій висадив нас на станції луажів у Дузі і решту дня ми провели в дорозі. Спочатку луажем до Сфакса (Sfax), а звідти у Ель Джем (El Jem), де ми збирались заночувати.
 

Між крупними та близькими містами луажне сполучення дуже активне і машини наповнюються дуже швидко. А для відправки до такого "глухого села", як Ель Джем, довелося хвилин 30 почекати. До Ель Джему ми дісталися, коли вже почало темніти. Увесь день ми були без обіду, але часу на це не було - потрібно було спочатку знайти банкомат (гроші закінчились) та готель (ніч на дворі). З банкоматом проблем не було, а от єдиний у місті готель був зачинений, і на вигляд, вже давненько.

Нетривалі розпитування місцевих жителів навели нас на найближчий заміський готель, чи вже скоріше мотель, на відстані трьох кілометрів від міста. Там і заночували, на щастя туніське таксі відрізняється помірними розцінками. Увечері організували собі у готельному ресторанчику пафосну вечерю з вином, для чого навіть спеціально одягнулись (Наталка - свою вишиванку, яку возить до кожної країни).

Перед сном, як вже повелось, порозважались залякуванням бідної дівчини. Тут, звичайно, була не пустеля, але готель "на відшибі", майже безлюдний - маса можливостей для фантазії.

День десятий

Зранку на таксі доїхали до колізею, яким, власне і відоме це маленьке місто серед туристів. Ель Джем, хоч містечко тепер і непримітне, колись було крупним центром з виробництва та експорту оливкової олії і допрацювалось до найбільшого у Африці колізею на 35000 глядачів (Вікіпедія наголошує, що його потрібно називати просто "амфітеатр", а Колізей є лише один - у Римі... хоча Вікіпедія нам не указ).

Колізей простояв практично цілим аж до 17-го століття, поки його не почали розбирати на будівництво. Окрім того, турки значно пошкодили стіни гарматами, вибиваючи з амфітеатру місцевих повстанців. Що радувало нас більше всього, так це практично повна відсутність туристів. Одну-дві групки японців раз на 15 хвилин можна не рахувати. Цей колізей був не єдиним у місті. Біля вокзалу, звернувши з головної вулиці, можна знайти більш старий, невеличкий амфітеатр. Але знаходиться він у жалюгідному стані, наполовину сидить у ґрунті і служить пасовищем для кіз. Пізніше із квитком, купленим в касі колізею, відвідали не так давно розкопані римські віли та величенький музей поруч із ними.

Також подивились на руїни старого амфітеатру, про який я вже писав раніше. Наступним та фінальним пунктом нашої подорожі було місто Монастір (Monastir), за якісь 20 кілометрів від Суса. На вокзалі вияснили, що прямих поїздів до Суса звідси немає, тому розслабились, пошукали собі обід і після цього спокійно почалапали на станцію луажів, звідки з однією пересадкою надвечір дісталися до Монастіра. Потрапили ми відразу в центр міста, з пів-годинки марно пошукали якийсь готель на узбережжі і вирішили поїхати на таксі за місто, де цих готелів просто валом. Вибрали ми перший же готель, під який нас підвіз водій.

Готель 4-х зірковий, практично пустий, з гостей всі переважно були німцями. Так як вибір був великий, нам дістався шикарний двохповерховий номер з усіма вікнами на море всього за 30 динарів (23 долари) на добу з людини.

День одинадцятий

Наступний, останній повний день нашого перебування в країні ми вирішили поділити навпіл між відвідуванням міста та лежанням на пляжі. Вранці біля готелю ми нарешті побачили на власні очі туристичний "паровозік", про який розповідав гід у наш перший день в Тунісі. Ціна в 7 динарів відразу відбила бажання ним скористатись, тим більше, що в 5-7 хвилинах ходу від готелю була станція справжнього "паровозіка", який регулярно возить до міста всього за 0,5 динара. Залізниця в напрямку міста пролягає вздовж великого але мілкого озера, де "пасуться" рожеві фламінго. Ніколи до цього ще не бачив їх на волі.

Монастір нічим особливо не вирізняється серед інших міст крани, тому після двох тижнів безперервної подорожі гуляти ним було не дуже цікаво. Та сама медіна, як і всюди, майже такий самий рібат, як і в Суссі. Але моїм друзям треба було закупити останні сувеніри, та й просто прогулятися містом, для "галочки" - не сидіти ж на пляжі цілий день.

Під кінець прогулянки знайшли на узбережжі величезну площу з мечеттю, але вже тільки вдома дізнались, що це був мавзолей Хабіба Бурґіба, засновника та першого президента Республіки Туніс. По дорозі до готелю заскочили в аеропорт, уточнити, чи не переносили наш рейс (чартер, все ж таки) і другу частину дня провели на напівпустому пляжі, серед одягнених у куртки німецьких дідусів і бабусь.

День дванадцятий

Вранці після сніданку неспішно спакували "чемодани" та пішли в аеропорт. Пішли буквально, тобто пішки, бо дороги там від сили 15 хвилин. По дорозі до аеропорту та в літаку ділилися враженнями і зійшлися на думці, що Туніс, безумовно - країна красива та різноманітна, в якій є на що подивитись. При своїй компактності та цивілізованості, як на мене, кращої екзотичної країни для початку кар'єри "дикого" туриста-мандрівника не придумати. Тому, в системі оцінок всякого роду спеціалізованих видань, Тунісу присвоюється найвища: "Highly Recommended"

Роман Ягодка

Комментарии (0) Просмотров (11867)

Имя*Email
  
Комментарий*
(до 5000 знаков)
Введите символы, изображенные на картинке
CaptchaCode

Горящие туры по почте
Следи за ценами!
Подпишись на рассылку туров!
Email:
Управление подпискойRSS
Лучшие отели